Сім чудес світу або Сім чудес стародавнього світу — список найпрославленіших пам'яток античної культури, з якого до наших часів збереглась лише Піраміда Хеопса.

1. Піраміда Хеопса

Пірамі́да Хео́пса (Хуфу) — найбільша з-поміж єгипетських пірамід, єдине з «Семи див світу», яке збереглося до наших днів. Входить у трійку найвідоміших пірамід на плато Гіза — Хеопса, Хефрена і Мікерина.

Піраміда знаходиться на західному березі Нілу, в некрополі міста Гіза і є комплексом стародавніх пам'ятників, які в часи єгипетських фараонів були частиною стародавнього міста Мемфіс (сьогодні частина Великого Каїру). За монументальністю і обробкою вона перевершує всі інші піраміди на території Єгипту.

Більшість єгиптологів вважають, що піраміда була побудована біля 2560 року до н. е. і є гробницею єгипетського фараона IV династії Хуфу (Хеопса).Збудували піраміду близько 2645-2613 до н. е. тобто десь у роки царювання Хуфу(2649-2599). Проте не вдалося знайти жодного напису відносно дати створення цієї грандіозної споруди, тому існують і інші теорії щодо датування і призначення Великої піраміди . Радіовуглецевий метод дає ії від 2850 до 2680 рр. до н . е.

2. Сади Семіраміди

За давніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада.

Історія створення садів сягає давніх часів. Вавилонський цар Навуходоносор II (605–562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз із Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II із дочкою мідійського царя Амітіс.

Запорошений і шумний Вавилон, розташований на пустельній піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади».

331 р. до н.е. війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Уславлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Після смерті Олександра (323 р. до н.е.) Вавилон поступово занепав. Сади були занедбані. Повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обвалилися. Так загинуло одне з чудес світу.

Двадцяте століття відкрило деякі таємниці, довкола яких ходили легенди. Археологи намагаються зібрати достатньо підтверджень, щоб зробити остаточні висновки про місце розташування садів, їх систему зрошування, про справжні причини їх появи.

3. Статуя Зевса Олімпійського

Статуя Зевса Олімпійського — давньогрецька статуя Зевса роботи Фідія, встановлена в центрі Храму Зевса в Олімпії на півострові Пелопоннес.

В 456 до н. е. в Олімпії елідський архітектор Лібон почав будувати Храм Зевса, який став головною святинею міста. 440 до н. е. над створенням центральної статуї Зевса почав працювати Фідій. Роком раніше він розробив і підготував техніку, щоб дістати достатню кількість золота і слонової кістки. Він вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.

Велич і краса скульптури настільки вражали сучасників, що вона була визнана новим чудом світу. Як свідчить Павсаній, з першого погляду здавалося неймовірним, що храм міг вмістити цю статую.

Впродовж багатьох років Храм Зевса приваблював відвідувачів і поклонників зі всього світу. У першому столітті римський імператор Калігула навіть спробував перемістити статую в Рим. Проте, його спроба зазнала невдачі.

Після того, як на 10-му році свого правління імператор Феодосій Великий у 394 році нашої ери заборонив Олімпійські ігри, храм був закритий. 406 року імператор Феодосій II наказав зруйнувати всі храми і споруди в Олімпії як свідчення язичницької традиції. Знищення вцілілих залишків храму довершили потужні землетруси 522 і 551 років.

Хоча статую дещо раніше зусиллями заможних греків було перевезено в палац у Константинополі. Там вона зберігалася, поки не була знищена пожежею 462 року. Серед копій статуї, включаючи великий прототип в Курені (Лівія), жодна не збереглася до сьогоднішнього дня. Ранні реконструкції, наприклад, Ерлаха, тепер вважають неточними.

4. Храм Артеміди

Храм Артемі́ди — храм грецької богині Артеміди в місті Ефес, Мала Азія.

Руїни храму розташовані поблизу курорту Кушадаси, що на південний захід від Ізміру, на південь від Бурси, на північ від Мармарису і на схід від Памуккале.

Хоча заснування храму Артеміди (Артемісіону) належить до 7 сторіччя до н. е., сама споруда була побудована у 450 році до н. е. Будівництвосубсидував лідійський цар Крез (Кросус), а проект розробив грецький архітектор Персіфон (Херсіфрон) із Кносса, який почав будівництво, але після його смерті будівництво продовжували його син Метаген, а потім архітектори Пеоніт та Деметрій. Будівлю прикрашали бронзові статуї, створені такими скульпторами, як Фідій, Поліклет, Кресилус і Фрадмон.

21 липня 356 до н. е. головна святиня малоазійських греків — храм Артеміди Ефеської, був спалений. Храм підпалив честолюбний житель Ефеса Герострат, який мріяв прославитися за будь-яку ціну. Він сподівався, що, знищивши один з найчудовіших витворів того часу, назавжди увійде в історію. Але за рішенням іонійських міст його ім'я було піддане забуттю і збереглося лише у записках давньогрецького історика Феопомна (4 століття до н. е.). Дерев'яні частини храму, просушені сонцем, запаси зерна, звалені в його підвалах, підношення, картини та одяг жерців виявились відмінним паливом. З тріском лопались балки перекрить, падали колони — храм перестав існувати.

5. Мавзолей у Галікарнасі

Мавзолей — храм-гробниця і надгробний пам'ятник царя Мавсола, споруджений у середині IV століття до н. е. за наказом його дружини Артемісії III в Галікарнасі
(сучасний Бодрум, Туреччина).

За давніми переказами, Мавсол був правителем Карії, країни що входила до складу Перської імперії, з 377 по 353 рік до н. е. Столицею області було місто Галікарнас. Мавсол змінив свого батька на посаді повелителя міста і сатрапа провінції.

Мавсол одружився на своїй сестрі Артемізії. Набуваючи все більшої могутності, він став задумуватися про гробницю для себе і своєї цариці. На його думку, це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам'ятник, який би нагадував світу про його багатство і могутність ще довго після його смерті.

Помер Мавсол до закінчення робіт над гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до повного завершення, приблизно в 350 року до н. е. Гробниця була названа мавзолеєм, на ім'я царя, і це слово стало означати всяку значну і величну гробницю.

До будівництва і оздоблення мавзолею були залучені відомі майстри, в тому числі прославлені скульптори Скопас, Бріаксид і Леохар. Останній служив придворним скульптором Александра Македонського, його творчість високо поціновував древньогрецький філософ Платон.

Майже неушкодженим Мавзолей простояв 1800 років. Та через вісімнадцять століть землетрус зруйнував його до основи.

У 1489 році християнські лицарі-іоаніти стали використати його уламки для замка, який вони зводили неподалік. Вони склали частину кріпосних стін з блоків зеленого каменя, характерних для основної частини Мавзолею. Через кілька років лицарі виявили усипальню Мавсола й Артемізії. Але вони залишили поховання на ніч без охорони, і воно було розграбоване мародерами, яких привабили золото і коштовності.

Ще триста років пройшло, перш ніж археологи приступили тут до розкопок. Вони відкрили частини основи Мавзолею, а також статуї і рельєфи, які не були розбиті або украдені. Серед них виявилися величезні статуї, що зображали, як вважають археологи, царя і царицю. У 1857 році ці знахідки були перевезені в Британський музей у Лондоні.

6. Колос Родоський

Колос Родоський — величезна статуя грецького бога Сонця Геліоса, споруджена між 292 та 280 роками до н. е. на вході до гавані острова Родос, Греція, учнем Лісіппа, Харесом із Ліндоса.

Після швидкої смерті Александра Македонського у 323 році до н. е. відсутність єдиного спадкоємця престолу породила численні міжусобні війни між його полководцями. Урешті-решт, імперія розпалася на чотири частини, а Родос відділився та увійшов у союз із Птолемеєм Сотером, тодішним завойовником Єгипту. Союз контролював значну частину торгових шляхів у східному Середземномор'ї, включно із виходом до Егейського моря.

У 305 році до н.е. військо Антигона Одноокого, повелителя на чолі із його сином, Деметрієм І, «завойовником міст», узяло в облогу Родос з армією чисельністю 40 000 чоловік. Проте місто було добре укріплене, і Деметрію довелося будувати високі облогові башти, щоб дістатись до стін міста. Погані погодні умови, хитрість та запеклий опір родосців ніяк не сприяли завоюванню міста.

У 304 році до н.е. Птолемей відправив свій флот на допомогу місту і Деметрію довелось поспішно відступити, залишивши майже все військове приладдя. Щоб відсвяткувати перемогу, родосці продали військові трофеї за 300 талантів і на виручені гроші вирішили збудувати грандіозну статую своєму заступнику, богу Сонця Геліосу.

Місце для статуї підібрали на вході у гавань до острова Родос. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові — він був його творцем. Вважалося, що не маючи місця йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини.

Спорудження монумента доручили відомому скульптору Харесу із Ліндоса, учню прославленого Лісиппа. Раніше Лісипп спорудив 18-метрову статую Зевса у Таранто. Через 12 років перед жителями острова постала велична картина: біля входу в гавань на біломармуровому пагорбі підносилася гігантська бронзова фігура бога Сонця.

Порівняно з іншими Чудесами Світу Колос Родоський «прожив» недовге життя. Приблизно через 50 років після створення він був зруйнований землетрусом: від сильних поштовхів надламалися коліна статуї, вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч покоїлися на землі, народжуючи різні легенди. Так, в одній з них розказувалося, що судна, що прямували в гавань, пропливали поміж ніг гіганта.

У 977 році н. е. арабський намісник, який правив на острові, продав частини статуї, що збереглися. Для їх перевезення було потрібно 900верблюдів. Статуя назавжди зникла в плавильних печах.

7. Александрійський маяк

Александрійський маяк або Фароський маяк — одне з Семи чудес стародавнього світу несло в собі не тільки архітектурну елегантність, але й практичну функцію. Маяк знаходився на острові Фарос (сьогодні це мис в межах міста Александрія у Єгипті). Він гарантував морякам безпечне повернення у Велику Гавань. Упродовж всього існування маяк був третьою найвищою спорудою на Землі (після пірамід Хеопса та Хафри).

Після завоювання Єгипту у 332 році до н. е. Александр Македонський вирішив заснувати там нову столицю. Так виникла Александрія.

Багато дивного і чудового було в цьому місті. Зокрема, тут знаходився відомий Мусейон (Музей-храм муз), де розміщувалися астрономічна обсерваторія, школа, анатомічний театр, майстерня. У різний час в Мусейоні жили і працювали грецькі вчені — творець геометрії Евклід, піонер хірургії Герофіл. Тут дістав освіту і працював Архімед. Багато років тут трудився механік Герон, який побудував перші автомати і написав про них книгу «Театр автоматів».

Мірою розвитку судноплавства, морської торгівлі все гостріше відчувалася потреба у маяку, який серед підводних скель і мілин вказував би суднам безпечний шлях в Александрійську гавань. На східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м) від Александрії, був побудований маяк, який став носити ім'я острова. Зв'язок імені маяка з його функцією виявився настільки міцним, що слово «Фарос» стало коренем слова «маяк» у багатьох мовах — французькій, італійській,іспанській і румунській.

Висота маяка була 135 м, а його світло було видно на відстані 60 км (за іншими свідченнями, до 100 км). Нижня частина являла собою чотиригранну призму 60-метрової висоти з квадратною основою, довжина сторони якої становила 30 м. У внутрішніх приміщеннях зберігався різний інвентар, а плоский дах, прикрашений по кутках величезними статуями Тритона, служив основою середньої частини. Це була 40-метрова восьмигранна призма-вежа, облицьована білим мармуром. Верхня (третя) частина маяка була споруджена у формі циліндричної колонади — 8 колон несли купол, увінчаний 7-метровою бронзовою фігурою повелителя морів Посейдона. Джерелом світла служило велике багаття, що постійно підтримувалося. Яким чином досягалася яскравість і дальність свічення досі не встановлено. За однією з версій, цей ефект досягався за допомогою величезних дзеркал з полірованої бронзи або скла. За іншою — завдяки використанню прозорих шліфованих каменів-лінз.

Всіх, хто бачив маяк, приводили у захоплення високі стрункі жіночі фігури, зроблені з позолоченої бронзи. Час від часу ці нерухомі фігури раптом оживали. Адже це були не просто статуї, а хитромудрі автомати. Одні показували силу вітру і морських хвиль, пересуваючи великі золоті стрілки на величезних синіх циферблатах. Інші, повертаючись, вказували напрямок вітру або слідували руками за рухом Сонця і Місяця. Жінки-автомати стояли також біля великого Водяного годинника — клепсидр. Вони били у дзвони. А в туман і негоду сурмили у зігнутий золотий ріг, попереджаючи мореплавців про небезпечну близькість мілин і підводні скелі. Історія зберегла ім'я творця Фароського маяка: на одній з плит вчені виявили напис «Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-спасителям ради морів». Напис зберігся завдяки винахідливості архітектора — він закрив її шаром штукатурки, на якій написав ім'я правителя Єгипту.

У сліпучому блиску маяка, як в фокусі, сконцентрувалася вся мудрість, сила думки і глибина знань великих вчених Мусейону. Але сильний землетрус у травні 1100 року зруйнував маяк майже до основи. У середні віки залишки подіуму Александрійського маяка були вбудовані в турецьку фортецю Кайт Бий. Зараз вона перетворена у єгипетський військовий форт. Тому добратися до залишків маяка неможливо навіть вченим-археологам.

Цей блог створено для виконання завдання з ЕД